Щодня ми спостерігаємо непрості життєві історії наших підопічних, які вже прожили більшу частину свого життя. Їм є що сказати нам молодим, проте здебільшого, ми чуємо сумні та болючі оповіді.
⠀
Сьогодні ділимося коротенькою історію нашої підопічної – Тамари Василівни.
⠀
На початку карантину в 2020 році, наші друзі розповіли нам про те, що їхня сусідка – одинока літня жінка живе впроголодь, адже всі кошти йдуть на оплату комунальних послуг та дороговартісне лікування…так почалася історія підтримки старенької.
Ми регулярно передаємо Тамарі Василівні обіди, а наші друзі (за сумісництвом – постійні волонтери) адресно доставляють до неї додому свіженькі смаколики. Тамара Василівна часто не може приховати сльози відчаю і водночас вдячності.
На запитання “Чи є потреба в чомусь крім їжі, завжди скромно відповідає, що ми і так її балуємо”.
⠀
Нижче трохи наших міркувань, які виникають в нас під час аналізу історії Тамари Василівни.
⠀
“Якби можна було зупинити час…”
Скільки разів за життя ви хоча б раз думали про це?
⠀
Час – чи не єдиний ресурс, який неможливо купити, взяти в розстрочку, позичити чи попросити у друга. Час неможливо передбачити чи бодай зазирнути в “часову бухгалтерію” аби дізнатися, скільки ж відведено кожному з нас? Із часом пролітають безтурботні роки дитинства, молодість
разом із переживаннями, сподіваннями та планами на довге і щасливе життя. День змінює день, за роком проминає рік… і зовсім непомітно у двері стукає глибока, осіння пора твого життя…
⠀
– Крокуючи життєвими шляхами, ми не знаємо наперед, яка старість очікує на нас?
– Як складеться життя на склоні літ?
– Жити чи виживати будемо?
⠀
Історії наших стареньких, змучених життєвими випробуваннями породжує в голові безліч міркувань та спонукає до миттєвого реагування, а головне – адресної допомоги.
⠀